Чому перейменування України на Русь-Україну є провальною ідеєю
Олексій Арестович запропонував перейменувати Україну / УНІАН
Радник глави офісу президента, спікер української делегації у ТКГ по Донбасу Олексій Арестович запропонував Україні змінити назву держави на Русь-Україну.
Нагадаю, що підсвідомо Зеленського свого часу обирали як центристський проект проти двох уявних націоналізмів - російського і українського. У теорії сили, які прийшли до влади, мали б сприяти створенню конструювання центристської ідеї. Натомість вони до цього не спромоглися, чому сприяла нестача інтелектуального середовища, яке було навколо них. А якщо в тебе немає власних ідей, то ти змушений поступово зважати на ідеї опонента, пише Олександр Доній, політичний аналітик, голова Центру досліджень політичних цінностей, колишній народний депутат України, голова мистецького об'єднання "Остання барикада", спеціально для Главреду.
У цьому плані помітно, що все більше влада почала брати ідеї середовища Порошенка. На певному етапі стало помітно, що це не наближає до мети збільшення електоральних симпатій, а, навпаки, усе більше частинами відходять різноманітні електоральні групи. Тому теоретично, тепер ідуть спроби "намацати" щось інше, у їх уяві центристське. Але, знов-таки, через нестачу інтелектуального середовища, вони можуть брати до себе таких смішних персонажів, як Арестович..
Загалом ідея перейменування України на Русь-Україну непрацездатна. Бо повернення у минуле, а не крок у майбуття не потребує навіть якоїсь дискусії. Ба більше, ця ідея не об'єднавча, а розкольницька, бо завдяки їй хтось буде уявляти себе українцем, а хтось - україно-русином.
Необхідність боротьби за слово "Русь" була у 19 столітті. Надзвичайний вплив на козаччину у 18-19 столітті мав твір "Історія України-Русі", фактично безіменний, для якого найбільше написав Михайло Грушевський, який мав на меті поглибити історію України, щоб відокремити українців від росіян. Бо тоді ще не всі це усвідомлювали і була необхідність показати, що українці заглиблені в історію і мають право на окреме від Росії існування. Саме тому історію тодішньої України прив'язали до минулого і у тій же концепції Грушевський наполягав на тому, щоб, наприклад, Центральна Рада грошовою одиницею обрала гривню - стародавню грошову одиницю на Русі.
Тобто тоді це була абсолютно концептуальна і необхідна на той момент річ, але після створення держави Україна потреба у прив'язці до Русі не просто почала відпадати, а й не сприяє окремій самоідентифікації. Адже до Русі належали різні території - не лише українські, а й білоруські та російські землі. Князі, про яких можна говорити як про частину української історії, так само належать і до російської історії. Скажімо, Володимир, який потім став Василем, а тепер зветься Володимиром Великим, перед тим, як стати князем Київським, був князем Новгородським, а Новгород, як відомо, зараз знаходиться у РФ..
Однак для росіян це є свідченням спільності історії, але такі люди як Арестович про це просто не замислюються, бо їм треба сказати щось екстравагантно. Середовище Зеленського просто цим глибоко не займається - вони хапають речі лише поверхнево.
Тому за необхідності світоглядної реформації зануреність і прив'язка лише до минулого не є об'єднавчим фактором, бо минуле неоднозначне, піддається різночитанням і спроба змінити самоідентифікацію цього минулого для України як для держави є небезпечно. Тому що Русь - це є спільне утворення з Росією, а Україна - ні. Можна міркувати про те, хто був більш важливим із князів, але це дискусійне питання. До України і Києва існував Новгород і якщо вже говорити, що Москва була заснована пізніше, в Суздаль митрополит приїхав пізніше, то Новгород існував як проміжний етап експансії скандинавів-русів, які потім прийшли і завоювали Київ і ствердили тут державність - спочатку вони прийшли до Новгорода і недаремно київські князі при розколах постійно тікали саме туди. І це вже - спільна історія. А спільна історія з державою-агресором є небезпечною.