Еміль Нелліґан - національний поет Канади

У себе на батьківщині, в далекій, але такій близькій Канаді, Нелліґан вважається чи не найбільшим улюбленцем, національним поетом рівня нашого Шевченка. Хоч Емільева поезія переважно позбавлена націоналістичних ноток, його люблять за ліризм та глибину- кожна нація, в кінці кінців, має право сама розставляти історичні й літературні акценти, когось забуваючи або забавляючи у темні відтінки, а когось підносячи на п’єдестал. А ще  містичного ареолу Поету додає його трагічна доля: всі свої вірші (а їх створив 169) Еміль написав у віці від 16 до 19 років, а потім, не знаходячи місця в жорстокому реальному світі, потрапив до психіатричної лікарні (їх у його житті було кілька), де провів близько 50 років. Психіатри й філософи і досі осмислюють «феномен Нелліґан» - чи дійсно він мав відхилення або ж це була своєрідна форма затворництва, спосіб втекти від світу, який вчасно не розгледів його талант, який він закликав:

Хай він живе, як жив, бо то його життя,не заподійте зла мрійливому поету, це янгольська душа, в якій уся планета, в якій сумні, проте високі почуття.

На жаль, українському читачу Еміль Нелліґан майже невідомий, тож пропоную вашій увазі кілька Його віршів. 
Еміль Нелліґан. Вірші
***
Клавіатура затремтілавід спогадів про давні дні.Едем дитинства пробудила
Й дитячі весни навісні.Я посмішку дівочу милуПобачу у музичнім сні.
Чомусь померли ви так рано,о муза світла і ясна,тому я від печалі в’яну,
Тому вона така смутна,та музика, що ваш коханийграв, аж порвалася струна.
***
Улюблену сестру хотів би мати я,сестру, яка була б і лагідна, і мила, яка б мене як слід молитися навчила,щоб янголом моїм була моя сестра.
Моя сестра, моя цнотлива таємниця,сестра з країни Муз, яка б навік прийшла,яка б у пізній час мій вогник берегла,і сонцем щоб моїм були її зіниці.
Вона прийде вночі і ніжно руку стисне,для мене віднайде слова святих порад,а голос дорогий звучатиме, як пісня.
Коли б то раптом я досяг вершини слави, на честь її з лілей я посадив би сад,прославив би її у вірші величаво.
***
Які прийшли сніги!На вікнах квітне іній.Які прийшли сніги!Що те нещастя нинідля вічної нудьги?
Куди не глянь- німабезрадісна рівнина.Нема надій, нема,бо сам я та країна,з якої йде зима.
Оплакуйте, пташки,цю згубу, ці морози.Оплакуйте, пташки,мої плачі і сльози,й вимерзлі квітки.
Які прийшли сніги!На вікнах квітне іній.Які прийшли сніги!Що те нещастя нинідля вічної нудьги?
***
Монашекських сабо звучать глухі удари,вони кудись ідуть із чотками в руках.Кров вечора, яка проллялась на дах,впаде в кущі жоржин, засвітить їхні чари.
У темний коридор спускаються примари,де янголи встають на світлих вітражахі браму стережуть, щоб жоден той монахв серце не впустив земні житейські чвари.Похмурі та смутні обличчя тих ченців,а ув очах, ясних, як обрії морів,холодний аскетизм виразно пломеніє.
Великий дух завжди ширяє в самоті,і, певне, саме в тім і велич, і надіятих мовчазних примар братерства во Хресті.
***
З дитячого візка я ліжечко зробив,де муза спить моя у щебеті птахів,вся в білому, моя улюблена химера.
У золотому сні так цілувались ми…Та тихше! Йде сюди моя нудьга-мегераі в пітьмі грюкає своїми чобітьми.
З французької переклала Євгенія Кононенко
Якщо вам захочеться, на що дуже сподіваюсь, насолодитись більшою кількість віршів поета, а також дізнатись більше про Еміля Нелліґана, шукайте збірку «Макбетичний банкет» видавництва «Кальварія», яка є, на жаль, єдиним українським перекладом творчості Еміля Нелліґана. Можливо, саме він є найнедооціненішим закордонним поетом, якого варто було б пізнати. 
Антон Орел